Про що говорять ці хмари або незвичне лицемірство

«І підійшли фарисеї та саддукеї, і, випробовуючи, просили Його показати ознаку їм із неба. А Він відповів і промовив до них: Ви звечора кажете: Буде погода, червоніє бо небо. А ранком: Сьогодні негода, червоніє бо небо похмуре. Лицеміри! Розпізнати небесне обличчя ви вмієте, ознак часу ж не можете! Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки, та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йони. І, їх полишивши, Він відійшов» (Матв.16:1-4).

Цікаві були люди, ці фарисеї. Шукають Іісуса, задають Йому різні питання, на меті ж мають щось зовсім інше. Ними не рухало бажання пізнати Бога чи справді отримати відповіді на свої запитання.
Можливо тому Христос і відповідав їм якось так по-особливому? Мабуть тому й лицемірами називає їх у даному випадку. Він завжди бачив і бачить більше, ніж те, що відбувається зовні. Ми можемо творити молитву, вдавати, що шануємо Бога, слухаємо Його Слово, шукаючи відповіді та поживу для своєї душі… Та Він завжди дивиться і бачить глибше, Він вдивляється в наше серце.

Так ось, у Своїй відповіді Учитель звинувачує фарисеїв у лицемірстві.

Хто ж такі лицеміри?

Лицемір це той, хто робить вигляд того, що не відповідає дійсності. Лицемірство – це невідповідність слів і вчинків справжнім переконанням, намірам та почуттям.

У чому ж було лицемірство фарисеїв?

Читаймо ще раз. Вони просять показати їм ознаку, яка, очевидно, свідчила б про те, що Він – Божий Син. Мовляв, ми б повірили, нам би хотілося визнати й прийняти Месію, але от ознаки нам не вистачає…

Відповідь Христа була не зовсім прямою, та вони мали б її зрозуміти.  

Христос відповів: «Лицеміри! Розпізнати небесне обличчя ви вмієте, ознак часу ж не можете?!»

Іншими словами, звинувачуючи їх у лицемірстві, Христос говорить їм: «Вам потрібна ознака? Ви справді її ще немаєте? Коли ви бачите, що червоніє небо, для вас це про щось говорить, чи не так? А коли ви дивитесь на все, що відбувається прямо зараз перед вашими очима, ви не можете розпізнати часу? Ви просто лицеміри!..»

Давайте повернемось до знайомих нам природних ознак, з яких ми розуміємо, якою буде погода завтра чи сьогодні пообіді. Навіть без синоптиків ми вміємо розпізнати, про що говорить червоне небо звечора, ясне зоряне небо вночі, або хмари, що густо насувають зранку, закриваючи сонце. Щось дає нам зрозуміти, що варто було б прихватити парасольку, чи тепліше вдягнутися.

Пам’ятаю, як нам хотілося переконати дідуся, що не таке вже й хмарне те небо, що хмари нас обійдуть стороною і дощу не буде… Здогадуєтесь, чому? Бо нам геть не хотілося кидати свої «заняття» й бігти згрібати сіно!

От воно, у чому справа! Виявляється, що розуміння ознак ставить нас перед певною відповідальністю. Виявляється, що розуміння часу, ситуації, чи усвідомлення проблеми вимагає від нас відповідної реакції!

Так, якщо дідусь бачив, що буде дощ, це змушувало його відповідно реагувати. А от нам ті «ознаки» були геть ні до чого…

Мабуть, ми чимось були схожими до тих фарисеїв-лицемірів. Ми ж то чудово розуміли, що правду дідусь каже, ми теж бачили, що скоро хлине дощ, але… Але нам не хотілося це визнавати, бо… ви ж знаєте, чому.

А тепер давайте замислимось над нашим життям у світлі сказаного. Це має місце у всіх сферах нашого життя, нашого християнства, нашого служіння Богові. Починаючи з найпростіших, банальних життєвих ситуацій, і аж до найглибших, найвідповідальніших моментів, які стосуються вічності і наших взаємин з Богом.

• Якщо ти знаєш, що буде дощ, ти мусиш щось робити.
• Якщо люди знають, що буде голод, вони не сидять, склавши руки. Навіть до зими розумний господар готується.
• Якщо у ближнього ми бачимо потребу… Дехто старається її не помічати. Тому що прийдеться нести відповідальність.
• Йдемо далі. Якщо ти усвідомлюєш, що скривдив брата… Якже ж не хочеться віддавати вчетверо! Та хоча б попросити вибачення!
• Якщо у ближнього нужда, ми мали б не просто поспівчувати, а допомгти ділом і істиною.
• Якщо кругом нас, а можливо, ще й десь далеко, є тисячі людей, які не знають правди про спасіння і вічне життя, це ж мабуть також змушує нас хоч до чогось, чи не так?

Цей список можна було б продовжувати, і в кожному випадку ми зустрічаємося зі спокусою ухилитися від реальності тих «ознак», які в обільній мірі Бог відкриває нам кожного дня.

Не рідко, на жаль, ми все ж схожі на тих фарисеїв. Нам не хочеться відповідальності, нам не хочеться реагувати і діяти, – і ми робимо вигляд, що нічого не бачимо, не розуміємо ні ситуації, ні ознак часу, ні до чого кличе нас Святий Дух. Так само, як і вони, ми в глибині душі прекрасно розуміємо і час, в якому живемо, і чого чекає від нас Господь, і в чому, можливо, треба каятись, і багато чого іншого.

Чи ж не стосується сьогодні нас з вами запитання Христа, сказане фарисеям? Чи не бачить Він іноді в нас тих лицемірів, що вдають з себе побожних, шукаючих правди, та насправді лукавих і не готових до дії людей?

Можливо, дивлячись глибоко в наші душі, Він запитує: «Невже й ви, розуміючи ознаки неба, не розумієте ознак часу?! Невже все, що перед вами відбувається, вам ні про що не говорить? Невже ти правда не бачиш, що робиш гріх?! Хіба ти дійсно не бачиш, поступаєш нечесно? Ти справді вважаєш, що можеш жити для власного задоволення, не помічаючи потреб ближнього, і Бог буде тобою задоволений? Невже ти дійсно думаєш, що дім на піску міцно стоятиме? Ви насправді не усвідомлюєте, що все просто кричить про Моє скоре повернення?! Лицеміри!..»

Коли труба трубила тривогу, народ мусив реагувати, кинувши всі свої звичні справи. Можна було б вдатися до роздумів, чи це нам не почулося, чи дійсно це про тривогу трубить труба… Та краще було б залишити все, й робити те, до чого кличе сурма.

Голос Божий звучить і сьогодні. Його ознак більш ніж достатньо на нашому життєвому шляху. Він говорить до нас і в зібраннях, через Своє Слово, просто в думках наших, чи через обставини життя. І ми з вами знаємо ті моменти, коли, прекрасно розуміючи, чого чекає від нас Бог, ми все ж таки продовжуємо жити по-своєму.

Послухайте, ви ж знаєте, чого чекає від вас Господь вже не один і не два дні. Так чому ж зволікаєте? Діймо сьогодні! Потрібно каятись – каймось! Знаємо, що образили брата – несімо вчетверо! Якщо занедбана власна сім’я, бітьки чи діти – починаймо сьогодні ж щось міняти.

Останні роки ясно і звучно говорять про те, що наш Спаситель при дверях. Ви ж те саме бачите, що й я? Так, Він вже близько! І нам варто було б приготуватися до зустрічі з Ним.

Лицемір – це той, хто робить вигляд того, що не відповідає дійсності. Фарисеї робили вигляд, що нічого не розуміють. Інакше прийшлося б схилитися перед цим 30-річним сином Йосипа.

Не будьмо схожими на них. Не робімо вигляд, що нічого не розуміємо, не бачимо чи не чуємо. Не робімо вигдял, що нас це не стосується, коли Господь промовляє до нашої душі. Не будьмо лицемірами.

Якщо недостаньо оливи в світильнику, подбаймо про те, щоб це побачити, усвідомити і поправити сьогодні ж! Щоб не бути серед нерозумних, що не пильнували у самий відповідальний час.