Найстрашніше з останніх подій

(Стаття для газети. Севастополь. 24.03.2014)

Ми ще досі не до кінця усвідомлюємо, що на нашу долю випало жити в складний, останній час. Нам звичніше думати про гоніння та воєнні дії як про історію, або новини з інших далеких країн.

Але революції, перевороти, війни – це не найгірше з того, що відбувається останнім часом. Це все мало статися, це тільки початок того, що чекає на приречений світ.

Божий погляд, перш за все звернений на Церкву. І, на мій погляд, Церква виявилась не готовою до подій, які сталися.

Світ йде до свого кінця. Ми будемо свідками ще більш жорстких, і навіть страшних подій. Про що це все говорить для нас? Про те, що Бог, як і раніше, сидить на троні і Йому все підвладне! Ні диявол ні людина не змогли і не зможуть зупинити плин подій, визначених Богом! Ніхто не зможе стримати Землю, щоб вона не хиталася. Ми чуємо про землетруси? Значить все йде по Божому плану! Ми чуємо про війни? Значить світ йде до свого кінця, стається те, що наперед було об’явлено Богом.

Бог обіцяв ще раз захитати не тільки землю, але й небо. Для чого? Щоб все, що хитається, видалити, і щоб залишилося тільки те, що непохитне.

Так, захитається наша планета, захитаються міцні і величні держави, пустим папером стануть важливі світові домовленості, затремтять коліна у найвідважніших. Та непохитним має зостатися Царство, яке не від світу цього, Боже Царство. А на тих, хто надто полюбив земне, чекає глибоке розчарування.

Так ось, найстрашнішими подіями останнього часу є охоловша любов та втрачена віра в серцях Божого народу.

«Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні, нелюбовні, запеклі, осудливі, нестримливі, жорстокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога, вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися. Відвертайсь від таких!» (2Тим.3:1-5).

Я з глибокою скорботою спостерігаю, як втрачається єдність між братами, як руйнується те, що будувалось роками, як кафедри та християнські ЗМІ стають рупором громадянських позицій, як засади нашої віри сприймаються Церквою як щось чуже…

Найцінніші речі приносяться в жертву заради глупоти. Вічне стало не настільки важливим, як тимчасове. Поступитися позиції любові стало легше, ніж поступитися позиції громадянській. Ми стали людьми, що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога.

Зрозуміймо, диявол не є ворогом України чи Росії. Він, як і раніше, ворог людської душі. І, втягнувши Церкву в протистояння за ілюзорну правду, справедливість, свободу, цілісність кордонів держави, він успішно вражає свої справжні цілі.

Хтось марить Європою, інші церкви постилися, щоб тих союзів не відбулося. Одні бачать в революції чудо Боже, інші її засуджують. Хтось вірить, що наше Царство «не від цього світу», інші називають таких недалекими, страусами та папугами. Хтось вшановує віру і подвиг наших батьків, які помирали в концтаборах за відмову від зброї, сьогодні ж все більше стає християн, готових зі зброєю захищати свою землю.

Так, кожен має право на власну думку і власне розуміння Божого Слова. Але я вірю, що Бог дасть нам по Своїй благодаті ще чути голос волаючого в пустелі.

«Горе тим, що зло називають добром, а добро злом, що ставлять темноту за світло, а світло за темряву, що ставлять гірке за солодке, а солодке за гірке!» (Iс.5:20).

Давайте будемо вірити, що Бог все тримає в Своїх руках, що нічого не стається без Його волі. Давайте пам’ятати, що цей світ лежить у злі, що немає правди в народі, навіть знедоленому, але грішному, і що неможливо побудувати Царство світла серед темряви. Ось чому, змінивши одну владу на іншу, ми однаково надію покладаємо на людину.

Народ, в якому панує гріх, розпуста, п’янство, аборти, ненависть немає майбутнього.

Народ, готовий вбивати заради власної безпеки і «свободи» – не Божий народ.

Нехай оживе наша віра в живого Бога. Нехай реальною стане для нас вічність. Нехай не світ, а Боже Слово визначає, якою має бути Церква і її світло для світу.

Нехай наше життя стане для нас не настільки цінним, щоб ми не змогли його зректися заради Христа. Саме так: заради Христа.

«Сіль добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, чим приправити її? Ні на землю, ні на гній не потрібна вона, її геть викидають. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!» (Луки 14:34-35).